© Відповідно до
Закону України «Про страхування», Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у
формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою
відповідальністю згідно з Законом України “Про господарські товариства” з
урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у
встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальниками визнаються юридичні
особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування
або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
В преамбулі до Закону зазначено,
що цей Закон регулює відносини у сфері
страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення
страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та
громадян.
Хочеться
звернути увагу, що Закон спрямований на посилення
страхового захисту майнових
інтересів. Закон спрямований, але здається, що цей Закон один з багатьох, що не
працює так, якби мав працювати. Невідчувається страхового захисту. Це відчуваєш
відразу, як тільки стався страховий випадок.
Страховий
випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством. Договори
страхування укладаються Страховиком відповідно до правил страхування, які
розробляються також Страховиком, але підлягають реєстрації в Уповноваженому
органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
Невже Уповноважений орган, при реєстрації
правил страхування, неусвідомлює хибність деяких тлумачень договорів
страхування?
Судова колегія в
цивільних справах Верховного суду України в «Узагальненні практики вирішення судами спорів, що виникають із договорів
про надання громадянам фінансово-кредитних послуг недержавними структурами
підприємницької діяльності» від 01 грудня
1997 року
зазначила: «Спори, що
виникають між сторонами в процесі виконання договорів в значній мірі
ускладнюються недосконалістю самих договорів. Хоча по формі і за змістом
договори в усіх довірчих, страхових і подібних їм структурах, є типовими, проте
не рідко права і обов’язки сторін в них викладені не чітко, або деякі істотні
питання правовідносин сторін залишилися не врегульованими, що породжує
неоднаковий підхід сторін щодо застосування умов договору.»
На законодавчому
рівні не затверджений словник страхових термінів, яким користуються багато
Страховиків, але при тлумаченні умов договору Страховики посилаються на
Стандарти, Класифікатори та інші нормативні акти, які не зазначені в правилах
та договорі, що є недопустимим.
Уповноваженим
органом визначено, що поняття, які використовуються у правилах страхування,
мають відповідати вимогам відповідних нормативно-правових актів. У разі потреби
застосування понять, не визначених у відповідних нормативно-правових актах,
потрібно дати їх тлумачення. Якщо поняття не розтлумаченні в правилах
страхування і в договорі, то до уваги береться однакове значення слів та
понять, а також загальноприйняте значення термінів.
Не можна допускати застосування речень (фраз,
фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту
договору. Якщо Страховик і Страхувальник розуміють зміст договіру неоднаково,
то договір має тлумачитись на користь Страхувальника.
Страховик при настанні страхового випадку зобов’язаний здійснити страхову виплату або
виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк, але строк
виплати страхового відшкодування, в більшості випадках прописаний так, що
пересічному громадянину дуже важко розібратися в хитросплетіннях договору.
В багатьох
договорах визначено, що Страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату
протягом 3-ох робочих днів з дня приймання рішення про виплату, а рішення про
виплату страхового відшкодування Страховик приймає протягом 15-ти робочих днів
після отримання всіх документів, що підтверджують настання страхового випадку і
розмір збитків.
В свою чергу, для
підтвердження настання страхового випадку і розміру збитків, Страхувальник надає
до страхової компанії наступні документи: заяву про настання страхового випадку
та договір; документи, що засвідчують факт, причини і обставини настання
страхового випадку (довідки органів МВС, пожежної охорони, центру з
гідрометеорології, житлово-експлуатаціних служб тощо); документи, що
встановлюють розмір збитку: висновок експерта про розмір матеріального збитку,
кошторис (розрахунок) витрат на ремонт із зазначенням вартості пошкодженого
майна тощо.
В даному випадку
паралельно із Страхувальником, для підтвердження тих самих фактів, збирає
зазначені документи і страхова компанія. А оскільки в запитах від
Страхувальника та страхової компанії ставляться різні питання, то з’являються
документи і довідки з різними відповідями.
Оскільки чітко
законодавчо невизначено переліку документів, які підтверджують страховий
випадок, строків отримання цих документів Страховиком та строків виплати
страхового відшкодування, Страховик може збирати довідки (документи) які
завгодно і стільки часу скільки він вважає за потрібне.
Ще один цікавий
момент в роботі Страховика на який слід звернути увагу – це регрес.
Страховик, який виплатив страхове
відшкодування за договором майнового страхування, має право зворотної вимоги
(регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
В багатьох
випадках Страховик, для відшкодування своїх збитків, пред’являє регресні
вимоги до винної сторони. Такі дії відпрацьовані роками. У випадках, коли пред’являти регрес ні
докого, деякі Страховики намагаються будь-яким способом не виплачувати страхове
відшкодування.
Таким чином,
після безрезультативного листування, Страхувальник вимушений стати на шлях
судового вирішення спору, але… Як тільки починається судовий розгляд справи,
Страховик може собі дозволити ігнорувати виклики до суду і не з'являтися в
судові засідання. Така поведінка страхової компанії і є образливою неповагою до
Страхувальника.
Багато хто намагався отримати
страхове відшкодування, але зіштовхнувся із стіною непорозуміння з боку
Страховика. Взагалі незрозуміло, чому Страхувальники повинні витрачати свій час
на «боротьбу» із страховою компанією.
Ні для кого не є
таємницею, що на страховому ринку зустрічаються шахраї, але Страхувальник
неповинен доводити Страховику, що випадок дійсно страховий. Надійне страхування
не можливо без високого довір’я між страховою компанією та Страхувальником. Одним із принципів
страхування є максимальна сумлінність.
Не можна звинувачувати
всі без виключення страхові компанії. Деякі чесно надають фінансові послуги
своїм клієнтам, але проаналізувавши такі, здається незначні моменти у
відносинах Страхувальника і Страховика, можна зрозуміти чому ще багато хто не
довіряє страховим компаніям.