Думка одного правознавця


© У світлі останніх подій та реформ, що назрівають, хочеться звернути увагу на одну дуже важливу «деталь» нашого суспільства, а точніше на її відсутність.
Деталь має назву – правове виховання.
Усі про її відсутність знають, але ніхто, цю «деталь», не бажає встановити на своє законне місце. Може таке становище усім вигідне, а може за іншими питаннями часу немає цим займатися. У підсумку на теперішній час маємо те, що маємо.


Як з'ясувалося, а для мене це було дійсно відкриттям, у школах правознавство викладають історики, географи, інколи фізики, але тільки не правознавці.
В інших навчальних закладах, не враховуючи юридичних ВУЗів та факультетів, становище так само критичне. Якщо і викладають право правознавці, то це не можливо назвати навчанням.
Зрозуміло, що багато залежить від студентів або учнів, але якщо не слухають викладача, значить викладач не може зацікавити учнів або студентів. А якщо викладач не може зацікавити своїм предметом, то гріш ціна такому викладачу.
За результатами такого навчання суспільство отримує безграмотних, у правовому сенсі, студентів, а в подальшому працівників.
Я не беру до уваги, що люди в більшості не знають своїх прав та обов’язків.
Багато хто не може правильно написати звичайного листа, заяви про прийом на роботу або пояснювальної записки. До речі, написання останньої викликає не здоровий жах і схожа за підписанням собі смертного вироку.
Ще більш лякає, коли працівник не може правильно і грамотно заповнити свою службову документацію.
Багато хто говорив мені, що в Інтернеті можна знайти яку завгодно інформацію. Згоден, що яку завгодно, але… Треба знати яку саме інформацію шукати, де її шукати, а головне як її шукати.
Ще дуже болюче питання – відсутність у закладах юриста.
Це більше стосується комунальні та державні заклади тому, що в приватних закладах та установах юрист є завжди. Як мінімум - це такий собі захист від «зовнішніх подразників».
Не можна казати, що юристів нема зовсім. В деяких установах юрист є, але дуже часто спостерігається їх повна відсутність. Це при тому, що при кожній міській та обласній раді є юридичні департаменти або відділи, де кожний юрист, мабуть повинен, вести свою специфічну ділянку роботи, чого явно не спостерігається. Може вони і працюють, а може дуже багато працюють і при дуже великому навантажені на одній ділянці роботи, на інші ділянки не вистачає сил та часу, але така робота не задовольняє потреби інших закладів та установ, де потрібне вкрай оперативне реагування.
Дуже давно я зіткнувся з одним цікавим документом – актом перевірки деяких закладів управлінням юстиції, в якому було зазначено, що в установах не здійснюється юридичне супроводження документації. Це було дуже давно, але з тих пір нічого не змінилося.
Здавалося би, що будь яка установа або заклад, після такої перевірки, повинні були прийняти на роботу юристів, але ні.
Виникає питання - що заважає керівникам закладів та установ приймати на роботу кваліфікованих юристів? А відповідь лежить на поверхні.
Деякі керівники не вважають за потрібне наявність постійної посади юриста. За їхньою думкою, юрист практично нічого не робить, а заробітну платню йому нараховувати треба. У кращому випадку такі керівники наймають юриста за договором і сплачують за якусь виконану роботу. Юрист не муляє очі щодня. Юрист з'являється тільки тоді, коли вирішить керівник.
Інші керівники вчиняють ще «краще». Вони заміняють посаду юриста на посаду іншого, більш важливого, на їхню думку спеціаліста.
 А є керівники, які з великою радістю прийняли б юриста на роботу до свого закладу або установи, але… Є велике АЛЕ. Ще є багато нормативних актів, які прив’язують посади до кількості осіб, що працюють в установі, і такі прив’язки деколи мають негативне явище на роботу закладів, установ та організацій.
В деяких закладах, навіть за наявності юриста, не ведеться юридична робота навіть у тому об’ємі, що вказаний в нормативних актах. А все через те, що багато керівників не мають уяви про специфіку роботи юриста.
Такі відносини спричиняють непорозуміння в колективах, невиконану або виконану не належним чином роботу і що масу неприємностей, які можна було уникнути у разі чіткого виконання хоча б мінімальних вимог, що встановлені нормативними актами до однієї або іншої посади.
Із вищезазначеного випливає, що для підвищення рівня правового виховання та освіти треба:
По-перше, більше часу приділяти правовому вихованню та правовій освіті.
По-друге, відлучити від викладання правознавства «сторонніх» людей. Замінити на професіоналів. Тим паче, що педагогічні заклади випускають викладачів права.
По-третє, в процесі трудової діяльності, при підвищенні кваліфікації, звертати увагу на взаємини між керівником, працівниками та юристом.
По-четверте, наявність у закладі чи установі юриста можливо врегулювати прийняттям відповідного акту, який зробить наявність юриста обов’язковим. А ще такий нормативний акт може надати більше робочих місць для випускників ВУЗів.

P.S.
Існує багато питань, які повинні вирішуватись невідкладно, тобто в момент виникнення такого питання. Прикладів можна наводити багато, де дуже необхідні юристи на місцях. Особливо треба виділити спеціальні інтернати, школи, медичні заклади та інше.   
До речі, у випадку введення страхової медицини, наявність в медичних закладах посади юриста буде край необхідною, але ця тема для іншої записки.